Усе далі в історію відходять події Другої світової війни.

  Усе далі в історію відходять події Другої світової війни. Але пам‘ять про безсмертний подвиг наших дідів залишиться в наших серцях назавжди.
Мешканці міста Запоріжжя схиляють свої голови перед пам’яттю тих, хто загинув під час визволення нашого рідного міста над Дніпром, тих, хто в тилу ворога мужньо виборював Перемогу.
У нашому Заводському районі три вулиці названі на честь, відважних героїв німецько-радянської війни 1941-1945 років. У серпні 1967 року вулиця Карбідна рішенням виконкому була перейменована на честь керівника підпільної групи, яка діяла на заводі «Запоріжсталь» в 1942-1943 роках, Гончара Миколи Григоровича.
Микола Григорович народився в 1908 році в с. Рівному Вінницької області в родині писаря. У 1930-х роках працював на заводі в Маріуполі, з 1934 - в мартенівському цеху на «Запоріжсталі». Після евакуації обладнання з заводу відступив з Червоною Армією, але в 1942 році повернувся до Запоріжжя, створив підпільну групу в кількості близько 40 осіб.
Завданням підпільної групи було збирати зброю та боєприпаси, які планувалося використати для повстання при підході Червоної армії, поширювали антинімецькі листівки і зведення Радінформбюро. Встановлено, що радистом у групі був Борис Живенко, приймач знаходився на квартирі Євдокії Овсюк. Особливо відзначився 15- річний Євген Корольов. У підлітка не було ноги, але він був невтомним. Худий, у старенькому одязі, з милицею, він був завжди на очах мешканців та представників «нового ладу», тому не викликав підозри. Майже щодня Євген обходив значну частину міста і на стінах будинків, на парканах з’являлися листівки з інформацією про події на фронті.
Широкого розмаху отримали масовий невихід на роботу, пошкодження обладнання та готової продукції, саботаж. Коли радянські війська вели бої за визволення Донбасу, перед підпільниками було поставлено завдання врятувати завод «Запоріжсталь» від знищення. Тому Гончар Н.Г. влаштовується на завод начальником охорони, а його помічником призначають Гирю А.І. Це дає підпільникам змогу проводити диверсії та врятувати обладнання від знищення.
Організація активно готувалася до збройного виступу, тому стала потреба в зброї. За допомогою членів групи Корогода К.Н. та Касьяна В.Д. підпільники дістали 20 гвинтівок, два кулемети, велику кількість гранат та патронів.
Коли фронт наближався, гончарівці готувалися до повстання. Та 28 червня 1943 року гестапо вдалося виявити підпільників і заарештувати переважну частину складу організації (58 чоловік). Справу вів заклятий ворог радянської влади, колишній білогвардійський офіцер, старший слідчий Колпаков С.Д. (справжнє прізвище – Стрекозов), який своїми звірствами залишив позаду навіть найжорстокіших гітлерівських катів. 14 вересня 1943 року на території колгоспу ім. Й.В. Сталіна (Дослідна станція) були розстріляні Гончар М. Г., Вайнер Л.В., Живенко Б.І., Герасименко Я.Г., Овсюк Є.К. (карна справа № 16876).